?

Log in

Пуанкаре








Порожнеча - безмежний простір думок,
Топологічно складний без сторін та дірок.
Розфарбувати рожевим не злічиш годин,
Хоч і збіжна послідовність множин.

І в полоні Апорі́ї Зенона,
Не осяжен і крок до мети,
Не врятує Теорема Герона
Хибна метрика, мрії не ті.

Чернетка.
(бо щось не можу до розуму довести)





I stole one tender kiss,
It flames as autumn,
Treads on fallen leaves,
Igniting them with bare feet.
It left a trail as chimney smokes
Leave ribbons in the sky
To package it with warmth

So smiling, wishing me
A good night sleep, You flew
Away in blurry, milky haze
And sneezing winter seized
What's left of your perfume
And fire burning on my turtle skin.

Бюро знахідок

(із коротких нарисів)




Там, куди потрапляють недоставлені електроні листи друзів, спалені вогняними стінами, упереміш із рекламою дешевих кредитів і вітаннями із перемогою у лотереї та успадкуванні фортуни. Там де збираються купи загублених повідомлень, не знайшовши адресата. Куди потрапляють пошукові запити без результатів. Там де грають недозавантажені уривки із альбомів відомих виконавців. Де переховуються винуватці фатальних помилок. Серед відповідей ділення на нуль, та значень тангенса кута дев'яноста градусів.
На дні цієї техногенної діри, оточеним з усіх сторін, електронним мотлохом, там ви знайдете мене – загублений і забутий біт інформації.

Автор:time-trader (CC by-nc-sa)

На половину.

(або Чарівна Незнайомка)




На півкроку перестрілись хвилі їхніх поглядів. На півмиті сповільнився годинник  на його зап'ясті. На півпоштовху прискорився подих. На півпосмішки напружились м'язи. На півслова відкрились її вабливі вуста. На півтону здалися блакитнішими очі. На півоберту завмерли рудаві кучері.

На півшляху зупинилось диво. Половина не спробувала стати цілим. Вона боялась, що так лише втратить бездоганність і магію цей напівкрок.

Автор:time-trader (CC by-nc-sa)

P.S. Будь ласка, хтось, перевірте мою орфографію...
(буркотіння перед сном)




Вперті і не слухняні квадрати і прямокутники, ніяк не складаються у потрібні форми. Квадрати як не крути, все одно залишаються квадратними, а прямокутники виступають із рівних рядів, і все не можуть вирішити хто із них більш важливий, щоб виступити дальше за усіх. Як малі діти, вони бігають, дражнять одне одного, і кожний наступний полігон лиш додає до безладу. Попре методичні спроби зібрати їх усіх до купи, вони продовжують розбігатись кожний у свій бік. Година за годиною проходять, а вони все ніяк не заспокояться. Десь під вечір вони втомлюються гасати колами, падають хто де, і засинають у дивних позах. Вже краще не чіпати їх до ранку. Може хоч на наступний день вони будуть більш слухняні. А якщо ні, то доведеться розставити їх усіх по кутах.

Автор:time-trader (CC by-nc-sa)

La Gioia

(апдейт)




Одного ранку він прокинувся, як завжди. Розігрів молоко, для сніданку із зернових. Тепле молоко прошито глибоко у його клітинах, бо нерозривно зв'язане із першими хвилинами буття. Та він навряд чи знав чому він починав саме так перші хвилини дня. Жуючи кукурудзяні кульки, він вираховував черговий компроміс між теплою зручністю, і впевненою елегантністю. Натягуючи в останню чергу шкарпетки не в колір, він переймався, чи не пропустить свій улюблений автобус, із улюбленим місцем , за яким він слухав незмінну,  улюблену композицію.
Сповільнившись лише щоб не гримнути дверми, він спікетував на перший поверх. Однак, на вулиці уся впевненість розтанула у білому, як молоко сніданку, густому, як волосся італійок, тумані. Розгублений, він помацки дістався до зупинки та давши знак Харону, піднявся на борт. Автобус поплив сідою рікою, вивертаючись від голих гілок дерев які виступали із білого марива, причалив до Порта Сарагоцца.
На вулиці будинки знущались із його розгубленості, світячи жовтим, пастельним, помаранчевим, червоним, ніби туман їх зовсім не обходив. Притулившись плечима одне до одного, вони не боялись загубитись і весело гумоніли, балакаючи про те, що їх цікавить. Але він не міг розібрати ані слова. Намагаючись зібратись у ціле, він петляв їхніми неправильними, переламаними рядами. Раптом промайнула перед ним, та, загублена так давно, що він вже і не пам’ятав. У вузьку вуличку звернула руда дівчина, із поцілунками сонця на щоках та носі, і на його вулиці стало рапом сіро та зовсім мокро. Навіть нахабні будинкі не могли пробитись кріз щільну пелену.
Він дістався до свого будинку, і сів за робоче місце. Ніхто навколо не помітив його. Скляний погляд завмер на безладі стола. І ввечері коли вже всі пішли додому, він так і продовжував сидіти нерухомо. Насправді, він загубився у заплутаних, тісних вуличках, шукаючи рудяву дівчинку із сонячним ластовинням.

Автор:time-trader (CC by-nc-sa)
Очікує рецензії від Jamie

Маршрутка


(з циклу життя в місті)



 

Взимку п’ята ранку, це майже ніч. До того ж із крану з червоною позначкою перші десять хвилин іде льодяна вода. Треба чекати поки не розігріються вистиглі труби старого дев'ятиповерхового будинку радянської ери. У довжелезному коридорі за десятком дверей криються сплячі однокімнатні квартири. Старий, замазураний ліфт також відпочиває і стоїть нерухомо. У цей час навіть двірник іще не прокинувся і не замів сніг, що випав за ніч перед парадним. Самі лише мої сліди супроводжують мене до зупинки громадського транспорту.

Зрання там порожньо, хіба що пара похилого віку чекає на перший тролейбус. Та вони не звертають на мене уваги. Вони нерухомо сидять на лавиці, ніби мороз прокрався крізь їх одежу і перетворив на льодяні монументи.

Повз зупинку пробігають маршрутки із прилеглих сіл, і раз за разом розбивають своїм веселим дзирчанням чари ночі. На них ще не поклали відбиток дороги, здебільшого новенькі, вони зрідка тут зупиняються, висаджують своїх пасажирів і мчать далі. Але я виглядаю на знайоме обличчя.

Вона завжди пунктуальна і не змушує мене довго чекати. Вже здалека я пізнаю її неквапливі рухи, і сипле світло квадратних фар. Стара втомлено зупиняться і через декілька секунд я повністю в її міцних обіймах.

Тьмяне світло на низький стелі ледь освітлює салон, але його достатньо, щоб одразу пізнати знайомі обличчя. Худорлява, чорнява жіночка у в’язаній білій шапочці виходить біля торгівельного центру. Дві літні, повненькі, у хустках знов балакають про своїх синів. Чоловік на задньому сидінні буде продовжувати спати, навіть коли я вже буду виходити.

Повода синіх комірців крізь ранкову темряву плентається у саме серце міста. Через декілька зупинок люду стає менше. Можна розгледіти старі саморобні пошарпані лавиці, прибитий до підлоги жовтий лінолеум часів перебудови та сіру оббивку салону. Притулившись до прілого скла, можна виводити чудернацькі загагулі, чи намалювати вікно, щоб розглядати вулиці старого міста, із тихими будинками доби бароко.

Стара повзе по маршруту. Під капотом втомлені коні неохоче тягнуть під гору повозку з робітниками. Час від часу вони, обурені, дають про себе знати голосним ревінням. Нагорі їй стане набагато легше. Салон зовсім спорожніє, і через пару перехресть настане час і мені розпрощатись із маршруткою до наступного ранку.



Автор:time-trader (CC
by-nc-sa)
Із допомогою та під наглядом: Jamie

(із циклу життя у місті)





Сьогодні він мовчазний і певно не в настрої зі мною розмовляти. Та, скоріш він просто задрімав. Це не дивно у його роки. Запорошені пилом плечі, накопичена за довгий час втома. Зараз ніч і він намагається відпочити. Жовте світло ліхтарів тільки додає до його рис виснаженості.

Вже за кілька годин загуркотять штучним гамором та загудять моторним дзижчанням металеві ріки і він прокинеться, повернеться до роботи.

На відміну від своїх старших братів він не був частиною тріумфу людини над природою. Ні, він став потрібен тоді, коли у гонитві за швидше, більше, ефективніше людина міста була зупинена своїм же творінням. Він поєднав і розвів скажений напір металевих рік які зіштовхнулись у бурхливому безладі. Взяв до рук, поклав на плечі. Не дуже стрункий, скоріш приземлений, створений для важкої праці на довгі роки, він встав. Повний сил і впевненості у собі. Ще одне серце почало штовхати металеву кров артеріями міста. Його груди прикрасили символи епохи. Герби, стяги, барельєфи - як медалі за відвагу та вірність. З посмішкою переможця, він проводжав поїзди, трамваї, та зрідка пробігаючи автівки.

Потяги зникли і трамваїв ставало менше. А автівок ставало все більше і більше і більше. Тепер він похмурий, бо вже не ті часи. Вдень буде важко. Все повільніше буде бігти металева кров. Часами вона зовсім зупиняється і він боїться, що вже помирає. Та він все одно стоїть. Смиренно чекає коли його хтось замінить, і візьме на себе важку роботу.

Сірими дірами зяють місця зі знятою символікою. Чи то він її не заслуговує, чи то її зняли задля політичної коректності. Дивакувате людство так лінується дивиться вперед, і боїться дивитись назад.

Міст

Присвячується пам’яті інж. Є. Степанова, І. Каневського та арх. А. Ильяшенко.

(Побачити історію на Фото)



Автор:time-trader (CC by-nc-sa)
Під редакцією Jamie

Потяг

(з циклу життя у місті)





Потяг не сумує. Він рівно похитується з боку у бік, наче хоче щоб всі пасажири заснули. Щоб усі залишили свої проблеми, розчарування, переживання там звідки він їде. Щоб мелодійний стукіт коліс затер гамір міста. За його вікном тепер не вкриті пилом вулиці міста. Він мчить на свободу. Де серед полів він сперечається з вітром. Де час від часу на зустріч мчать подібні йому. І хоч потяг обмежують колії, головне, що вони ведуть вперед. І хоч він не знає куди вони приведуть, на відміну від мене, мій потяг не сумує.


Автор:time-trader (CC by-nc-sa)

*offtopic продовжується....

Туман...

Підікрався туман - злодій
Викрав теплі кольори
Огорнув будинки - хитрий
Хмарами вологи

Дерев оголених верхівки
Сховав за сірою імлою
Заповнив тихі перевулки
Сивою рікою

Пропливають водами сивими
Бачать лиш калюжі
Із ранковими турботами
Сплячі перехожі


...так, це вже мої виливання...

*offtopic

Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхне десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.

Вкриє землю габою сріблястою,
І в напруженій тиші нічній
Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій
 
(Василь Симоненко, 02-20.01.1957)

Nov. 24th, 2008


Where I’ve been television is a substitute for relationships and desires for fellowship. Where its waves that are transmitting channels stir up the drowsy span of life. The images from movies, reality shows, political programs, advertisement, flashed on a screen, inevitably contrasted the surrounding and served me as constant reminder of the passage from Galatians 5:19-21.

“It is obvious what kind of life develops out of trying to get your own way all the time: repetitive, loveless, cheap sex; a stinking accumulation of mental and emotional garbage; trinket gods, magic-show religion; paranoid loneliness; cutthroat competition; all-consuming-yet-never-satisfied wants; a brutal temper; an impotence to love or be loved; divided homes and divided lives; small-minded and lopsided pursuits; the vicious habit of depersonalizing everyone into a rival; uncontrolled and uncontrollable addictions; ugly parodies of community. I can go on. “ (Poetic translation by Eugene Peterson)

I’ve been gone for a while, as a like to say, I’ve been in self-imposed captivity. Long enough to be willing to face God just like I am and just like He is. Captivity forced to revaluate and appreciate. 

I’ve been at my grandma’s village.

I’ll dedicate my next post to my thoughts there as soon as I’ll line up them in more or less comprehendible and straightforward manner.

Those eyes just disarm me...

 
           "Truly, I say to you, unless you turn and become like children, you will never enter the kingdom of heaven.            Whoever humbles himself like this child is the greatest in the kingdom of heaven. 
           Whoever receives one such child in my name receives me,             but whoever causes one of these little ones who believe in me to sin, it would be better for him to have a great millstone fastened around his neck and to be drowned in the depth of the sea." (Matthew 18:3-6)


©This photo doesn't belong to time-trader and is copyrighted, so please, for personal use only. )) 
   Source: Here

 Мене лякають білі сторінки паперу, не тому що вони порожні, а тому що їх так легко зіпсувати. Саме тому переші слова так повільно і нехоче виринають з під клавіш. Протестую, адже можливо цей лист паперу ніхто ніколи не побачить, його можна просто знищити. Але слова на ньому вже почали своє існування і живуть своїм, мало кому помітним, життям. Як гармоннії звукових хвиль, ці слова мають бути в певній послідовності, і мати певне значення. Помиляюсь, це не просто впорядковані лінії на папері, вони у своему трдидцятитрьохковому кодуванні можуть зберегти звуки, кольори, думки, почуття. Так з їх життя можливо відворити наше.

Звичайний початок. Пожувхле листя на узбіччі. Чотири слова вже створють гармонію осені і вже грають свою композицію відворючи і звуки, і кольори, і думки і почуття. Простіше... листопад. Більш стиснено але не меньш інтенсивно. Додаю. Пожувхле листя на узбіччі. Листопад. Композиція завмерла і чекає свого продовження і розвитку.

Десять хвилин до магазину з продуктами. Десять хвилин осіннього повітря. Рев сотен коней заточених у грати двигуна і випущених на волю. Кріз вітер не чути власних думок. Нічого не було, нічого нема, не буде. П'ять заперечень достатньо, щоб знати, що ці слова оманливі. Є тільки вітер. Насправді, не рухаюсь, а місто зірвалось з місця і пролітає повз мене. Проглядаю його листівки з будинками і людьми. І попливли останні враження тільки іноді зберігаючи послідовність оригінальніх подій. 

Вдома

Навколо інші кольори: трохи менше рожевого, трохи більше сірого, а може це просто холодна осінь. Інші рухи, трохи меньше впорядкованості, трохи більше поспіху, а може це просто ритм великого міста. Інши звуки: трохи меньше знаймого гуркоту мотора, більше постукуваня коліс на з’єднаннях колій і посвистування автоматичних дверей. Інші обличчя: трохи меньше посмішок, трохи більше стурбованноті, а може це просто відсутність впевненності. Інші температури, трохи меньше тепла. трохи більше дощу. Інші відчуття: трохи меньше тривіальности, трохи більше порожнечі. Певно я повернувся додому.

Була непогода...

Вітер, блискавки крізь нічну темряву, шторм посеред ще сплячого міста. Змиває бруд, змітає все, що не має міцного коріння. Як скажений ритм серця, як думки які пролітають коли неспокійна душа. Ранок. Сонячне проміння, грає на поверхні озера, крізь зелені гілки дерев, крізь скло, крізь сон, крізь низку сірих днів. Як посмішка крізь сльози, крізь потяг сумних спогадів. Господь у всьому. Світло світу. Крізь життя.

Макарони по-флотськи

Мені нещодвано нагадали про таке блюдо як макарони по-флотськи. Ця назва пробилась у мій мозок як щось дуже знайоме з дитинства, але згадати, що це таке, я так і не зміг. Зовсім зіпсувався рецептами італійских паст.
Як типовий системний адмінистратор і пішов у і-нет шукати відповідь на своє питання. Ось на що потрапив.

Клацайте тут...
Ось знову понеслось. Цей вірш від імені дівчини. Не знаю наскільки написане нижче відображатиме реально можливі почуття, це, вже дівчатам вирішувати.

"Якщо хочеш йти..."

Якщо хочеш йти, то просто йди
Не кажи, що сумував, що думав ти про мене
І не кажи, що так змінилась я, змінився ти
І не кажи , що час назад ніхто вже не поверне

Якщо хочеш йти, то просто йди
Заручник звички, пристрасті заручник
Не залишай слідів, зітри назавжди
Дзвінки, листи , продовження сполучник

Якщо хочеш йти, то просто йди
Без жалю і несправжньої печалі
Про мене записи в щоденнику зітри
І більш не згадуй вже про мене далі


Отаке, коментуйте...

Творчість через край

Я трохи відступив від звичайної для мене теми у віршах і написав наступне. Вішаю на вашу оцінку, коментуйте...


"Сущность"

Свет блекнет с небес, тьма окружила сердце мое
Душа бушует бурей. Сила покинула тела жилье,
Искать гавань покоя. Колени склонились к земле,
Дух вверх устремился, и суть разделилась на две.

В доспехах, с мечом, за решеткой врага
В силах, с упорством, со cмиреньем раба
При звуке трубы, но с шепотом нежным
Она помнит о всем, забывая о прежнем


(...у міркуваннях, та читаючи Псалом 101)

Детство

Далее выборка из записей моего отца о моем детстве... (В таких скобках мои коментарии)

Первые слова: Ба-ба, ма-ма, па-па, да-да.

Шалости:

15.03.88 Подполз к накладному выключателю у кровати и вырвал его из стенки, раскачиваясь на четвереньках. Порвал несколько газет и путевку в охотхозяйство.

25.03.88 Стоя на кроватке дотянулся до сковороды с нажаренной фасолью на полке и опрокинул все на пол. Мама пошла готовить, папа скоблить паркет, Юра - ищет, что бы натворить. (Мда, такое возможно только в советском общежитии с комнатой в 6м^2, стоять в детской кроватке и дотянуться до сковородки)

15.06.88 Разбил бутылку с компотом выкинув ее из кровати на утюг. Ожегся об утюг левой рукой. (Эт,тоже надо суметь)

20.06.88 Опрокинул горшок с молотым геркулесом и посеял его по всей большой кровати (Что посеешь, то пожнешь)

20.07.88 Запомнил слово “нельзя”. После того как услышит, остонавливаеться и задумывается скривив губы – плакать или нет?

Упал с кровати вниз головой, но удачно. Перепугался плакал.
(Как вообще можно, удачно упасть вниз головой?)

10.08.88 Научился слазить с кровати, пятясь назад опуская ноги на пол и держась руками за покрывало. (Быстро усвоил горький опыт)

Очень полюбил персики и арбуз. Арбуз ест почему-то кусая корку а не мякоть.(Вообщем, не очень был смышленый)

09.09.88 Первый раз побрили Юре голову. Сначал приучл к помазку, потом к станку, и побрил когда он иргался в тазике с водой. Юра даже не заметил, но когда протер голову одеколоном…
… крика
(логично)

1.10.88 Вчера открыл дверцу тумбы, достал банки с рисом и сахаром, рассыпал, перемешал, вымазался сам и залез в тумбу.
Сегодня повторил то же, но с манкой.
(Вот такой я был сахарный, и рисовый, и манный)

Когда дома никого не было утащил со стола банан, обчистил, съел.

Март.89 Юра играл: Поливал покрывало кровати кефиром.

Декабрь.89 Нашел пилу по металлу подошел к мебельной стенке и начал пилить выдвижные стулья. Начал включать утюг в тройник и гладить.
(Короче любил домашнюю работу)

Построил из кубиков стену с уступом, сказал что это кино. Смотрел "Кино про бабушку”, закричал – «Поломался! Стоп!» и подбежав, нажал на кубик. Починил и снова стал смотреть кино.

Мама спрашивает:
- Ты кого хочешь братика или сестричку?
- Сестричку. А она не кусается?
(Ни первое, ни второе мои желания не сбылись.)

Первое нехорошее слово – «Дувак»

Ругаются с Богданом (малышом 3-х лет)
- Ты копейка!
- А ты Входная дверь.
- Ты метро!
- А ты горшок!!
В воскресенье утром Богдан стучится в дверь Юра играется в кроватке а папа с мамой ещя не встали.
Богдан – К тебе можно?
Юра – Нельзя, тут люди спят!

У папы упала отвертка, Юра – «Блин?»

Юра разговаривает за столом, спрашивает что-то папу.
Папа- Когда я ем я глух и нем.
А Юра (обиженно) – Когда я глух, тогда я ем!
Потяг 115, ОД – що це означає не маю жодного уявлення. Як дав знати жіночий голос з оголошувача вокзалу - фірмовий. Не знаю у чом у полягає додаток фірмовий. Ця проблема не давала мені спокою з протягом всієї моєї подорожі. Фірмовий передбачує, те що тут можна отримати відмінне від звичайного почуття подорожі потягом. Цю різницю почав шукати з перших хвилин.
На перший погляд, звичайний потяг. Один з тих експонатів, які дістались у спадок від Радянського Союзу, і який почав бігати по коліях нашої рідної України задовго до того як я з’явився на світ. Може різниця у тому, що на протязі 20 хвилин, на які потяг запізнювався до Києва, кожну хвилину, оголошували, що він підходить на другу колію. Може у тому, що причіпні вагони, які оголосили у хвості потяга, якимось дивом опинились у голові. Чи у відсутності вагона з номером 3. Певно, що над потягом познущався улюбленець з мого дитинства – Девід Коперфілд, і зробив свій “фірмовий” фокус із зникненням і переміщенням вагону. Можливо. Можливо у ньому запиленість матраців не більше 47%, на відміну від 95% у звичайних потягів. Чи крізь щілини у вікнах продуває лише 4 м3 повітря за хвилину, у порівнянні з 10 м3.
Вмостившись на верхній полиці, закривши рюкзаком вікно, зробивши з куртки подушку, створивши власний маленький комфорт, можна навіть подрімати пару годин до станції Козятин. Хочеш не хочеш, коли потяг доходить до станції Вінниця лежати більше не можливо.
Це не так погано. У Вінниці потяг залишає більша кількість пасажирів. Проводжаючи заздрісним поглядом пасажирів, які вже покидають потяг, займаю вакантне місце внизу. У провідника замовляєш чай з лимоном. Звичайний Мономах, але у потязі він смакує по-особливому, набагато насиченіше. Тихенько сьорбаючи чай починаєш розуміти різницю. Ні, це не зовнішні атрибути. Не швидкість, не чистота, як наприклад у Подільському Експресі. Це не наявність розеток для ноутбуків і мобільних телефонів, як у потягах, як ходять за кордоном. Ні. Фірмовість – це посмішка провідника. Це кип’ятильник для чаю. Це завжди смачні вареники, які можна купити на станції Жмеринка. Голосна дискусія пенсіонерів з приводу політичної ситуації в країні. Тихе посіпування пасажирів на сусідніх полицях. Саме тому наші потяги фірмові. Саме тому вони особливі.
Жуючи булочку з маком, яку купив у бабусі під час однієї з зупинок, і сьорбаючи гарячий чай, дивлячись у запилене вікно на вогні навколишніх сіл – почуваю себе справжнім романтиком.

Продаю БТР!!!

Для тех то не из военных - Бронетранспортер.

Тут був лінк на продаж БТР.

Обязательно прочитайте обсуждение лота и коментрарии. Особенно на 2 странице.

Cumulative Februrary Update from Mind BIOS

*(оновлення системи за лютий)

Дивний був місяць Лютий. Важко сказати, можливо приємний, можливо сумний. Але яскраво запам’яталось декілька речей. 
Морози. Прийшли так пізно і так не очікувано. 
Квіти в переході, які намагались врятувати від цього морозу ховаючи їх в коробки із поліетиленової плівки та свічками. Вони ніби повинні зігріти своїм млявим, невпевненим горінням ці квіти, яким не час і не місце бути в переході.
Непрацюючий ліфт. Кожен раз вимагає мене пройти по сходах вверх, коли хочеться бути одразу нагорі. Змушує бачити їжу, склянки від напоїв (яких значно більше ніж залишків їжі), цигарки і з жахом не розуміти як інші можуть так жити. А як не хочеться знати, що це існує.
Двері до моєї квартири у кінці коридору. Кожен раз коли іду по цьому довгому коридору, відчуття психіатричної лікарні, яке підкреслюється слабким, блимаючи світлом від люмінесцентної лампи. 
Маршрутки. У різних водіїв свої забобони. Біля дзеркала у одних висять гроші, напевно, на вдалі виїзди, у других - хрест, врятувати від аварії, у третіх годинник, не збитись з графіку. Напевно, так можна визначити чи водій оптиміст, песиміст, чи реаліст. Хоча це все теорії.
Колізей - завжди наповнений людьми, такий неорганізований, неофіційний, як на кількість грошей яку він обертає. 
Університет - так дивно, почуваю себе як вдома, досить комфортно. Перший курс - такий безтурботний, нагадує минуле.
Аеропорт Бориспіль - поки без коментарів.

До зустрічі.

Пральна машинка

Как всем уже известно, у нас в квартире появилось новое чудо техники - стиральная машинка. К нашему разочарованию инструкция к ней на итальянском. Вот мы с Лео попробавали, ее перевести.



Хлопок:

  1. Предварительное бултыхание, длиннющее [1ая личинка]
  2. Предварительное бултыхание, для карликов [1]
  3. Основное бултыхание, отвратительно длинное. Жара до 90‰ [2ая личинка]
  4. Основное бултыхание, терпимое. Тяпло до 60‰ [2]
  5. Основное бултыхание, шустрое. Зябко до 40‰ [2]
  6. ПоЛаскание
  7. Ищо одно ПоЛаскание [3я бабочка]
  8. Выкрутка

    Синтетика:

  9. Предварительная
  10. Основная до 60С, длинная
  11. Основная, средняя
  12. Короткая
  13. Волосы убитых животных
  14. Прилив-отлив
  15. Спецобработка
  16. Отжим, слив.
Насправді, досить легко писати думки. Записувати на папір, а в цьому випадку на магнітний диск, все що пробігає крізь мозок… А от щоб це було не тільки цікаво почитати, а наштовхувало на інші думки… Це вже не так просто… Побачимо, що буде з думок, читайте далі…

Нічне марення...

Зазвичай, я не пишу свого але буває...
Втім, якщо передумаю, то видалю...

Ось, таки передумав...

Перший пост

Ось і я пішовши на поводу у моди, також зробив свій журнал. Хм, вливаюсь у поп-культуру. Побачимо чи на довго мене тут вистачить. Головне, не забувати про плин часу, і тому коли я тут щось пишу, мені доводиться його обмінювати на ці строфи, які згодом можливо стануть доброю пам'ятю, можливо, частиною спілкування з друзямі. І ви, звісно, коли читаєте це також обмінюєте свій час.

Ось, здається навіть пояснив назву журналу і свого ніку.

До зустрічі.

P.S. Автор не несе відовідальності за граматиччччні і орфографічні,?*(*: помилки.